Розподіл майна під час розірвання шлюбу: ТОП-5 міфів

У побуті існує безліч міфів щодо розподілу майна, нажитого в офіційному шлюбі: від «розділити майно – це просто, було б що ділити» до «поділити майно не можна, так як воно записано на іншого з подружжя».

Дійсно, розподіл майна далеко не завжди простий: кожен новий розподіл це нова, не схожа на інші, історія. Історія зі своїми характерами, біографією, міжособистісними відносинами і, безумовно, – своїм унікальним переліком майна, яке подружжя або колишнє подружжя, хочуть поділити.

При цьому розподіл майна далеко не завжди проходить «по-братськи» або «по-справедливості»: кожна зі сторін розділу усіма силами прагне розділити майно саме так, як їй це бачиться або вигідно.

В багатьох випадках, розподіл майна, який був проведений не за взаємною згодою колишнього подружжя, тобто не в добровільному порядку, а в судовому порядку, – одним з подружжя вважається несправедливим по тих чи інших підстав.

Існує багато міфів щодо розподілу майна подружжя, до Вашої уваги найбільш поширені з них:

Міф №1:
все, що придбано в офіційному шлюбі, – є спільним майном подружжя (спільною сумісною власністю подружжя)
Це не зовсім так:

дійсно Цивільний кодекс України (стаття 368 ЦК) зазначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено Договором або Законом.

А якщо «інше передбачено Договором або Законом»?

Тоді набуте подружжям за час шлюбу майно вже не буде їхньою спільною сумісною власністю.

У яких же випадках придбане в шлюбі майно не буде спільною сумісною власністю і не може бути розділене під час розлучення (або після розлучення)?
Сімейний кодекс України (стаття 57) передбачає, що особистою власністю подружжя (чоловіка або дружини) є:

1) майно, набуте чоловіком або дружиною до шлюбу;

2) майно, набуте чоловіком або дружиною під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте чоловіком або дружиною під час шлюбу, але за гроші, що належали їй або йому особисто (наприклад: гроші були подаровані, успадковані, зароблені до укладення шлюбу, отримані як премія, нагорода, отримані як відшкодування моральної шкоди);

4) приватизоване чоловіком або дружиною житло;

5) земельну ділянку, отриману у власність під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, яка була у чоловіка або дружини в користуванні, або отримана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (встановлені Земельним кодексом України);

6) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за спільні кошти подружжя;

7) премії та нагороди, отримані за особисті заслуги чоловіка або дружини (у цьому випадку суд має право визнати за другим чоловіком право на частину премії, нагороди, якщо встановить, що він / вона своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо. ) сприяв (а) їх отримання);

8) гроші, отримані в якості відшкодування за втрату (пошкодження) особистих речей, а також як відшкодування моральної шкоди;

9) страхові виплати, отримані чоловіком або дружиною за договорами обов’язкового особистого страхування, а також за договорами добровільного особистого страхування, за умови, що страхові внески сплачувалися за рахунок особистих коштів (див. П. 3 цього переліку, – тобто за приводу не загальних сімейних коштів);

10) суд може визнати особистою власністю одного з подружжя майно, яке було придбано під час їх роздільного проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, – розділити можна тільки загальне спільне майно.

Особиста власність подружжя поділу не підлягає.

Міф №2: майно можна ділити тільки при розлученні
Це не так.

Подружжя має право розділити майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Право розділити майно незалежно від розлучення, – прямо передбачено статтею 69 Сімейного кодексу України.

Слід враховувати, що договір про розподіл нерухомості, а також про виділ нерухомого майна, повинен бути нотаріально посвідчений.

Міф №3: власником майна є той з подружжя, на кого воно зареєстровано.
Це не так.

Також є міфом твердження про те, що продаж такого майна може здійснюватися без згоди другого з подружжя (колишнього чоловіка).

Стаття 368 Цивільного кодексу України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено Договором або Законом.

Таким чином, з юридичної точки зору, не має ніякого значення на кого майно зареєстровано: якщо майно було придбано в шлюбі на спільні кошти або внаслідок ведення спільного господарства, – таке майно є спільною сумісною власністю і розпорядження таким майном можливо виключно за взаємною згодою або ж, – після поділу спільного майна.

У разі самовільної продажу спільного сумісного майна, – другий із співвласників (другий чоловік, колишній чоловік) має право оскаржити угоду або ж вимагати у чоловіка (колишнього чоловіка) грошової компенсації.

Нагадуємо, що «за замовчуванням» частки чоловіком в спільному майні вважаються рівними.

У разі суперечок щодо правомірності розпорядження спільною власністю, слід враховувати, що законодавством встановлені терміни для захисту порушеного права (терміни позовної давності) і пропуск такого терміну може бути підставою для відмови в захисту вашого права, якщо справа дійде до суду.

Загальний строк позовної давності становить 3 (три) роки.

Міф №4: в разі розлучення через суд, – ділити майно потрібно також через суд.
Це не так.

Стаття 68 Сімейного кодексу України встановлює, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, яке виникло під час шлюбу, а розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками (тобто колишніми чоловіком і дружиною) виключно за взаємною згодою і відповідно до норм цивільного кодексу України.

Незважаючи на розірвання шлюбу, – колишнє подружжя мають законне право розділити належне їм майно на власний розсуд, на підставі взаємної згоди шляхом підписання договору.

Нагадуємо, що договір про розподіл нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений.

Укладення договору про розподіл спільного майна, – серйозний юридичний вчинок з усіма витікаючими наслідками:

кожен з подружжя набуває в особисту власність частину загального майна. У той же час припиняється спільна сумісна власність: хтось може забрати собі автомобіль, а кому-то дістанеться мотоцикл і велосипед.

Думка, на межі Міфу №5: розділити майно можна і без адвоката
Це не зовсім і не завжди так.

Дійсно, – розділ майна можливий:
або за взаємною згодою,

або

через суд, – в разі відсутності взаємної згоди.

Однак і в першому, і в другому випадку, потрібно мати достатні знання і навички для того, щоб повною мірою відстояти свої інтереси: найчастіше під напором аргументів адвоката, другий з подружжя погоджується на мирне врегулювання спору: по-закону суд може відступити від рівності частин у спільній сумісній власності подружжя і яка частина власності дістанеться «після суду», – передбачити не можна.

В судах, судочинство змагальне: по-закону «виграє» суд той, хто зміг довести свою правоту.

На подачу доказів встановлені суворі терміни, пропуск яких означає, що доказ може не бути прийнято судом до уваги при винесенні рішення, навіть якщо воно буде подано в суді.

Стягуємо аліменти на утриманння… дружини (чоловіка)

Аліменти можуть стягуватися не тільки на утримання дітей, а й в інших, передбачених законом, випадках.

Вступ в шлюбні відносини покладає на подружжя обов’язок піклуватися один про одного.

Коли ми чуємо про аліменти і аліментних зобов’язаннях, відразу ж виникає асоціація з дітьми та стягненням аліментів на утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Однак право на утримання мають і інші особи, у визначених законом випадках.

Отже, коли є підстави розраховувати на одержання утримання (аліментів) від другого з подружжя?

В яких випадках право на утримання (аліменти) зберігається після розлучення (розірвання шлюбу)?

Правам та обов’язкам подружжя на утримання присвячена Глава 9 Розділу II Сімейного кодексу України.

Статтею 75 Сімейного кодексу України встановлено, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто:

є непрацездатним,

потребує матеріальної допомоги,

за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, для виникнення права на утримання (права на аліменти) у одного з подружжя від другого з подружжя, необхідно існування (виникнення) одночасно трьох умов:
особа повинна бути непрацездатною;
повинна потребувати матеріальної допомоги і при всьому при цьому, – другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Відсутність однієї із умов, – виключає право на аліменти у подружжя як і виключає обов’язок другого з подружжя сплачувати аліменти на утримання дружини (чоловіка).

Також Сімейним кодексом України визначено, кого слід вважати «непрацездатним» і коли є підстави говорити про те, що чоловік «має потребу матеріальної підтримки»:

непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, є інвалідом I, II чи III групи.

Один з подружжя вважається таким, який потребує матеріальної підтримки, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Також законом встановлено випадки, коли чоловік не має права на аліменти:

права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто

став непрацездатним у зв’язку із вчиненням умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Чи припиняється право на утримання (аліменти) після розірвання шлюбу?

Ні, Сімейним кодексом України прямо передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на аліменти (зміст), яке виникло у нього під час шлюбу.

Крім того, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, за умови що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання (аліменти) і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність є наслідком протиправної поведінки щодо нього колишнього чоловіка (дружини) під час шлюбу.

Також слід враховувати, що якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше п’яти років, він (вона) мають право на утримання (аліменти) після досягнення пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше 10 років.

Якщо в зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, доглядом про членах сім’ї, хворобою або іншими обставинами, які мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і за умови, що колишній чоловік (дружина) може надавати таку матеріальну допомогу. У цьому випадку право на аліменти (зміст) зберігається протягом 3-х років з дня розірвання шлюбу.