Розподіл майна під час розірвання шлюбу: ТОП-5 міфів

У побуті існує безліч міфів щодо розподілу майна, нажитого в офіційному шлюбі: від «розділити майно – це просто, було б що ділити» до «поділити майно не можна, так як воно записано на іншого з подружжя».

Дійсно, розподіл майна далеко не завжди простий: кожен новий розподіл це нова, не схожа на інші, історія. Історія зі своїми характерами, біографією, міжособистісними відносинами і, безумовно, – своїм унікальним переліком майна, яке подружжя або колишнє подружжя, хочуть поділити.

При цьому розподіл майна далеко не завжди проходить «по-братськи» або «по-справедливості»: кожна зі сторін розділу усіма силами прагне розділити майно саме так, як їй це бачиться або вигідно.

В багатьох випадках, розподіл майна, який був проведений не за взаємною згодою колишнього подружжя, тобто не в добровільному порядку, а в судовому порядку, – одним з подружжя вважається несправедливим по тих чи інших підстав.

Існує багато міфів щодо розподілу майна подружжя, до Вашої уваги найбільш поширені з них:

Міф №1:
все, що придбано в офіційному шлюбі, – є спільним майном подружжя (спільною сумісною власністю подружжя)
Це не зовсім так:

дійсно Цивільний кодекс України (стаття 368 ЦК) зазначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено Договором або Законом.

А якщо «інше передбачено Договором або Законом»?

Тоді набуте подружжям за час шлюбу майно вже не буде їхньою спільною сумісною власністю.

У яких же випадках придбане в шлюбі майно не буде спільною сумісною власністю і не може бути розділене під час розлучення (або після розлучення)?
Сімейний кодекс України (стаття 57) передбачає, що особистою власністю подружжя (чоловіка або дружини) є:

1) майно, набуте чоловіком або дружиною до шлюбу;

2) майно, набуте чоловіком або дружиною під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте чоловіком або дружиною під час шлюбу, але за гроші, що належали їй або йому особисто (наприклад: гроші були подаровані, успадковані, зароблені до укладення шлюбу, отримані як премія, нагорода, отримані як відшкодування моральної шкоди);

4) приватизоване чоловіком або дружиною житло;

5) земельну ділянку, отриману у власність під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, яка була у чоловіка або дружини в користуванні, або отримана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації (встановлені Земельним кодексом України);

6) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за спільні кошти подружжя;

7) премії та нагороди, отримані за особисті заслуги чоловіка або дружини (у цьому випадку суд має право визнати за другим чоловіком право на частину премії, нагороди, якщо встановить, що він / вона своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо. ) сприяв (а) їх отримання);

8) гроші, отримані в якості відшкодування за втрату (пошкодження) особистих речей, а також як відшкодування моральної шкоди;

9) страхові виплати, отримані чоловіком або дружиною за договорами обов’язкового особистого страхування, а також за договорами добровільного особистого страхування, за умови, що страхові внески сплачувалися за рахунок особистих коштів (див. П. 3 цього переліку, – тобто за приводу не загальних сімейних коштів);

10) суд може визнати особистою власністю одного з подружжя майно, яке було придбано під час їх роздільного проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, – розділити можна тільки загальне спільне майно.

Особиста власність подружжя поділу не підлягає.

Міф №2: майно можна ділити тільки при розлученні
Це не так.

Подружжя має право розділити майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Право розділити майно незалежно від розлучення, – прямо передбачено статтею 69 Сімейного кодексу України.

Слід враховувати, що договір про розподіл нерухомості, а також про виділ нерухомого майна, повинен бути нотаріально посвідчений.

Міф №3: власником майна є той з подружжя, на кого воно зареєстровано.
Це не так.

Також є міфом твердження про те, що продаж такого майна може здійснюватися без згоди другого з подружжя (колишнього чоловіка).

Стаття 368 Цивільного кодексу України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не передбачено Договором або Законом.

Таким чином, з юридичної точки зору, не має ніякого значення на кого майно зареєстровано: якщо майно було придбано в шлюбі на спільні кошти або внаслідок ведення спільного господарства, – таке майно є спільною сумісною власністю і розпорядження таким майном можливо виключно за взаємною згодою або ж, – після поділу спільного майна.

У разі самовільної продажу спільного сумісного майна, – другий із співвласників (другий чоловік, колишній чоловік) має право оскаржити угоду або ж вимагати у чоловіка (колишнього чоловіка) грошової компенсації.

Нагадуємо, що «за замовчуванням» частки чоловіком в спільному майні вважаються рівними.

У разі суперечок щодо правомірності розпорядження спільною власністю, слід враховувати, що законодавством встановлені терміни для захисту порушеного права (терміни позовної давності) і пропуск такого терміну може бути підставою для відмови в захисту вашого права, якщо справа дійде до суду.

Загальний строк позовної давності становить 3 (три) роки.

Міф №4: в разі розлучення через суд, – ділити майно потрібно також через суд.
Це не так.

Стаття 68 Сімейного кодексу України встановлює, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, яке виникло під час шлюбу, а розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками (тобто колишніми чоловіком і дружиною) виключно за взаємною згодою і відповідно до норм цивільного кодексу України.

Незважаючи на розірвання шлюбу, – колишнє подружжя мають законне право розділити належне їм майно на власний розсуд, на підставі взаємної згоди шляхом підписання договору.

Нагадуємо, що договір про розподіл нерухомості повинен бути нотаріально посвідчений.

Укладення договору про розподіл спільного майна, – серйозний юридичний вчинок з усіма витікаючими наслідками:

кожен з подружжя набуває в особисту власність частину загального майна. У той же час припиняється спільна сумісна власність: хтось може забрати собі автомобіль, а кому-то дістанеться мотоцикл і велосипед.

Думка, на межі Міфу №5: розділити майно можна і без адвоката
Це не зовсім і не завжди так.

Дійсно, – розділ майна можливий:
або за взаємною згодою,

або

через суд, – в разі відсутності взаємної згоди.

Однак і в першому, і в другому випадку, потрібно мати достатні знання і навички для того, щоб повною мірою відстояти свої інтереси: найчастіше під напором аргументів адвоката, другий з подружжя погоджується на мирне врегулювання спору: по-закону суд може відступити від рівності частин у спільній сумісній власності подружжя і яка частина власності дістанеться «після суду», – передбачити не можна.

В судах, судочинство змагальне: по-закону «виграє» суд той, хто зміг довести свою правоту.

На подачу доказів встановлені суворі терміни, пропуск яких означає, що доказ може не бути прийнято судом до уваги при винесенні рішення, навіть якщо воно буде подано в суді.

Стягуємо аліменти на утриманння… дружини (чоловіка)

Аліменти можуть стягуватися не тільки на утримання дітей, а й в інших, передбачених законом, випадках.

Вступ в шлюбні відносини покладає на подружжя обов’язок піклуватися один про одного.

Коли ми чуємо про аліменти і аліментних зобов’язаннях, відразу ж виникає асоціація з дітьми та стягненням аліментів на утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Однак право на утримання мають і інші особи, у визначених законом випадках.

Отже, коли є підстави розраховувати на одержання утримання (аліментів) від другого з подружжя?

В яких випадках право на утримання (аліменти) зберігається після розлучення (розірвання шлюбу)?

Правам та обов’язкам подружжя на утримання присвячена Глава 9 Розділу II Сімейного кодексу України.

Статтею 75 Сімейного кодексу України встановлено, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто:

є непрацездатним,

потребує матеріальної допомоги,

за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, для виникнення права на утримання (права на аліменти) у одного з подружжя від другого з подружжя, необхідно існування (виникнення) одночасно трьох умов:
особа повинна бути непрацездатною;
повинна потребувати матеріальної допомоги і при всьому при цьому, – другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Відсутність однієї із умов, – виключає право на аліменти у подружжя як і виключає обов’язок другого з подружжя сплачувати аліменти на утримання дружини (чоловіка).

Також Сімейним кодексом України визначено, кого слід вважати «непрацездатним» і коли є підстави говорити про те, що чоловік «має потребу матеріальної підтримки»:

непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, є інвалідом I, II чи III групи.

Один з подружжя вважається таким, який потребує матеріальної підтримки, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Також законом встановлено випадки, коли чоловік не має права на аліменти:

права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто

став непрацездатним у зв’язку із вчиненням умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Чи припиняється право на утримання (аліменти) після розірвання шлюбу?

Ні, Сімейним кодексом України прямо передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на аліменти (зміст), яке виникло у нього під час шлюбу.

Крім того, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, за умови що колишній чоловік (дружина) може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання (аліменти) і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність є наслідком протиправної поведінки щодо нього колишнього чоловіка (дружини) під час шлюбу.

Також слід враховувати, що якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більше п’яти років, він (вона) мають право на утримання (аліменти) після досягнення пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менше 10 років.

Якщо в зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, доглядом про членах сім’ї, хворобою або іншими обставинами, які мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і за умови, що колишній чоловік (дружина) може надавати таку матеріальну допомогу. У цьому випадку право на аліменти (зміст) зберігається протягом 3-х років з дня розірвання шлюбу.

Розподіл майна під час розірвання шлюбу (що взагалі “не ділиться, як поділити квартиру, автівку, будинок, кредити та борги)

Відомо, що власність, набута в зареєстрованому шлюбі, є спільною. Про це говорить стаття 60 Сімейного кодексу України. При цьому частки подружжя є рівними. Іншими словами, якщо в шлюбі купується рухома або нерухома річ, вона належить як чоловікові, так і жінці в рівній мірі.

Але чи так це насправді?

Певну коригування в це непорушне правило вніс Верховний Суд. Так, в постанові № 6-801цс16, ВСУ зазначив, що майно не є загальним тільки на тій підставі, що воно було придбано в період шлюбу. Статус загального воно набуде лише тоді, коли буде доведено, що обидва члени подружжя грошима або працею брали участь в його придбанні.

Що це означає?

А те, що один з подружжя, який звертається до суду з позовом про поділ майна при розлученні в Україні, зобов’язаний буде довести, що і він теж брав участь в його придбанні. В іншому випадку, суд може відмовити в позові.

А чи завжди частки подружжя є рівними?

У певних випадках, суд може присудити одному з подружжя більшу частку. Одним з таких випадків є ухилення від участі в утриманні дітей. Іншими словами, “не тримаєш дітей без поважних причин – отримуй меншу частку».

Що “ділиться”, а що – ні?

Згідно з нормами Сімейного кодексу, розділу підлягають:
– рухомі і нерухомі речі, які придбані під час законного шлюбу;
– речі для проф. занять, які купувалися для чоловіка або дружини;
– особисте майно одного з подружжя, але істотно збільшило свою вартість під час шлюбу внаслідок спільних трудових і матеріальних вкладень подружжя.

Не підлягає розділу майна при розлученні в Україні і є особистою власністю одного з подружжя майно:
– придбане до шлюбу;
– отримане за договором дарування або у спадок хоч до шлюбу, хоч під час;
– придбане під час шлюбу, але за особисті гроші когось із подружжя, наприклад, чоловік продав, отриману в дар квартиру, і на ці гроші в шлюбі купив іншу;
– приватизоване житло;
– приватизована земля;
– речі індивідуального користування, премії, нагороди, страхові відшкодування і т.п.

Як розділити квартиру?
Для того, щоб розділити спільну квартиру, необхідно скласти позовну заяву про розподіл майна в Україні. До нього додати копії:
– паспорта та коду;
– правовстановлюючі документи на квартиру (договір купівлі-продажу, міни тощо);
– свідоцтва про шлюб (якщо перебуваєте в шлюбі), свідоцтво про розірвання шлюбу або рішення суду про розірвання шлюбу;
– квитанцію про оплату судового збору в розмірі 1% від вартості тієї частини квартири, право власності на яку ви хочете визнати за собою, але не менше 840 грн. 80 коп. станом на 2020 рік. При цьому проводити ринкову оцінку квартири не обов’язково. Такої вимоги в законодавстві немає, а тому ми не поділяємо позицію тих суддів, які залишають позов без руху, мотивуючи тим, що не можуть визначити вартість частини квартири. Іншими словами, можна просто заплатити 840 грн. 80 коп. – мінімальну ставку.
Зазначений пакет документів потрібно подавати в суд за місцем розташування квартири, а не за місцем прописки чи проживання колишніх чоловіка або дружини. Така вимога встановлює Цивільний процесуальний кодекс.

У разі задоволення позову, суд проведе розділ майна при розлученні в Україні і визнає за вами право спільної власності на квартиру і визначить вашу ідеальну частку (зазвичай це 1/2 частина).

Як розділити будинок?

По суті, розділ майна при розлученні в Україні, в складі якого є житловий будинок, мало чим відрізняється від порядку поділу квартири. Пакет документів той же.

Разом з тим, є ряд нюансів. Якщо під час розподілу квартири, ви отримуєте в результаті певну судом ідеальну частку, то будинок, при бажанні, ви можете розділити реально. Іншими словами, перетворити будинок в дві відокремлені квартири з присвоєнням окремої поштової адреси.
Для цього необхідно заявити в суді клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи з метою виявлення технічної можливості поділу будинку в натурі. Експерт у своєму висновку запропонує варіанти такого розділу, і будівельні роботи, які потрібно буде провести, а ви вже виберете найбільш прийнятний для себе варіант. Якщо такий варіант буде справедливим для обох сторін, суд ухвалить рішення про поділ будинку в натурі.

Якщо бажання здійснювати розділ в натурі у вас не буде, то ви не позбавлені права виділити ідеальну частку в цьому житло за аналогією з квартирою.

Як розділити автомобіль. Що робити, якщо один з подружжя його незаконно продав?

Якщо автомобілів кілька, то подружжя може поділити їх так, щоб загальна вартість транспортних засобів, які отримав кожен з них, була приблизно рівною з виплатою іншій стороні певної компенсації або без такої. Наприклад, кожен з подружжя отримує в наслідок поділу майна при розлученні в Україні по автомобілю з доплатою з боку того, чий автомобіль дорожче. Або один отримує два дешевших автомобіля, а інший – один, але більш дорогий і т.д.

Але що робити, якщо автомобіль тільки один? Як його розділити?

Розглянемо 2 варіанти.

Перший – за аналогією з розділом квартири. Кожен отримує право власності на 1/2 його частину, і користуються ним разом. Але гладко в такій ситуації не буває практично ніколи. Автомобілем завжди користується тільки одна зі сторін, як правило, колишній чоловік. В цьому випадку дружина, звичайно, може подати позов про встановлення порядку користування транспортним засобом, наприклад, тиждень він їздить, тиждень – вона, але як показує судова практика, в більшості випадків суди відмовляють у задоволенні таких позовів, мотивуючи тим, що це порушення права власності другого з подружжя.

Тому даний варіант підходить, переважно, в тих випадках, коли обоє дійшли згоди в порядку користування автомобілем.

Другий варіант поділу майна при розлученні в Україні – присудження автомобіля однієї зі сторін з виплатою грошової компенсації інший. Ось він якраз влаштовує подружжя в більшості випадків. І добре, якщо обидва на нього згодні, але що робити, якщо той з подружжя, хто фактично володіє автомобілем, не згоден виплачувати компенсацію?

Здавалося б, відповідь очевидна – звернутися до суду. Так, але не все так просто.

Верховного Суду висловився і з цього питання.

Так, присудження одному з подружжя грошової компенсації за його частку можливе лише за згодою другого з подружжя і після попереднього внесення ним грошей на депозитний рахунок суду. Якщо цього не відбулося, суд не присудить грошову компенсацію, а якщо і присудить, то ймовірність скасування такого рішення досить висока.

В цьому випадку можна використовувати в розділі майна при розлученні в Україні норми Цивільного кодексу, який дає право одному із співвласників право на отримання частки із загального майна в натуральній формі, а оскільки автомобіль є неподільною річчю і не може бути розділений на дві половини, тоді один із співвласників може вимагати від другого грошову компенсацію.

Але не всі сторони «грають чесно в цій грі». Бувають ситуації, коли один з подружжя, бажаючи вивести автомобіль з-під розділу, здійснює його продаж. І, так, технічно це можливо, тому що зараз цю угоду можна зробити через ТСЦ (колишній МРЕВ) і ніхто там не перевірятиме, а чи дійсно авто придбане в шлюбі.

Що робити в цій ситуації?

В цьому випадку необхідно враховувати практику ВСУ. Так, найвищий судовий орган вказав, що угода може бути визнана недійсною, тільки якщо покупець знав чи не міг не знати, що автомобіль був придбаний в шлюбі (наприклад, чоловік продав автомобіль своєму родичу). В іншому випадку, угода дійсна і друга сторона може претендувати на половину від продажної вартості транспортного засобу.

Розділ кредиту і боргів.

А ось це, напевно, сама «хвороблива» і складна тема. Причиною цього є та обставина, що судова практика не виробила точного механізму розділу боргів. І, тим не менше, можемо сформулювати в цьому питанні ряд правил:
– якщо майно було придбано в шлюбі в кредит, тоді воно є загальним і обидва подружжя повинні платити по кредиту в рівній мірі;
– якщо майно було куплено до шлюбу в кредит, а кредит виплачувався в шлюбі із загальних грошей, тоді це майно є особистою власністю того, хто його купив, а інший член подружжя має право на половину від сплачених за кредит загальних грошей;
– якщо річ була придбана в кредит в шлюбі для особистих цілей одного з подружжя, і він виплачував по ньому зі своїх особистих грошей, тоді це майно тільки його;
– якщо річ придбана в кредит в шлюбі в інтересах сім’ї, а кредит виплачував тільки один з подружжя зі своїх особистих грошей, тоді майно є спільним, а той, хто виплачував, може зажадати половину грошей від другого.
Найбільша проблема, з якою клієнти зустрічаються на практиці – як довести, що кредит сплачувався за його особисті гроші або, наприклад, за загальні, а також що майно дійсно було придбано в інтересах сім’ї або, навпаки, тільки лише для себе.

Щоб довести ці факти, використовуються найрізноманітніші засоби доказування: показання свідків, розписки, інші письмові докази і т.д.

Також варто звернути увагу на приватні борги.

Так, наприклад, якщо один з подружжя зайняв у когось гроші (кредит, розписка і т.п.) в інтересах сім’ї, тоді обоє повинні його виплачувати, якщо немає – тоді тільки позичальник.

Аліменти підлягають стягненню навіть за кордоном!

Рішення українського суду про стягнення аліментів підлягає виконанню на території іноземних держав. За загальноприйнятим нормам, переїзд дитини або батька-платника аліментів на постійне місце проживання за кордон, зміна ними громадянства не позбавляють дитину права на утримання. Рішення суду України про стягнення аліментів підлягає виконанню на території іншої країни після його визнання. Також і рішення іноземного суду може бути виконане на території України.

Стягнення проводиться на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном» від 20 липня 2006 року і з метою забезпечення впорядкованого застосування в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, укладеної в Нью-Йорку 20 червня 1956.
Позов про стягнення аліментів розглядається судом України за місцем проживання позивача (стягувача по аліментах). Обов’язковою умовою для подальшого визнання і виконання такого рішення за кордоном є належне інформування відповідача (боржника по аліментах) про процес у випадках, коли він відсутній на території України. З цією метою український суд звертається із судовим дорученням про вручення судових документів та / або здійснення окремих процесуальних дій відповідача в компетентні органи іноземної держави за місцем його проживання. На час виконання судового доручення розгляд справи зупиняється.
Після розгляду справи по суті і винесення рішення останнє повинно бути направлено відповідачу. І тільки після цього стягувач по аліментах може звертатися до компетентних органів з клопотанням про визнання і виконання рішення про стягнення аліментів на території іноземної держави. Це рішення на території іншої країни буде виконуватися відповідно до договору про надання правової допомоги.
У більшості випадків такі клопотання за посередництва обласних територіальних управлінь юстиції направляються до Мін’юсту для подальшого відправлення компетентним іноземним органам.
Якщо батько живе в Україні, а дитина – за кордоном, позов про стягнення аліментів може бути подано до суду в Україні.
Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплаті додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміні способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися не тільки по місцезнаходженням відповідача, а й за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Звернення іноземного позивача з позовною заявою про стягнення аліментів (про зміну розміру аліментів) з відповідача, який проживає в Україні, здійснюється через уповноважений орган своєї держави. Останній направляє відповідні документи Міністерству юстиції України.
Суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред’явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.
Питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Як стягнути аліменти на дитину, якщо один з батьків проживає за кордоном?

Щоб стягнути аліменти з боржника, яка живе за кордоном, у громадян України є два способи:
– звернутися до компетентного органу іноземної держави, де проживає боржник, з клопотанням про визнання і видачі дозволу на виконання рішення суду України про стягнення аліментів (якщо питання стягнення аліментів вирішувалося в Україні і є рішення суду);
– звернутися до компетентного органу країни, в якій проживає боржник, із заявою про винесення рішення по аліментах (така можливість передбачена Конвенцією ООН 1956 року і Гаазької конвенції 2007 року, однак на практиці в повному обсязі держави погоджуються приймати такі заяви).

Які документи слід подавати?

У разі, коли є рішення суду України про стягнення аліментів, необхідно звернутися з клопотанням стягувача про визнання і виконання рішення суду України про стягнення аліментів, адресований суду іноземної держави.

У клопотанні повинні бути зазначені:
Повне ім’я відповідача (боржника).
Дата народження.
Громадянство, а також, наскільки це відомо позивачеві (стягувачу), його адреса або адреси протягом останніх 5 років.
Рід занять і місце роботи.
Наявні відомості про фінансовий і сімейний стан боржника, в тому числі інформація про належне йому майно.
Будь-яка інша інформація, яка може сприяти встановленню місцезнаходження боржника або виконання клопотання.

До клопотання докладають належним чином оформлені судом, який виніс рішення, такі документи:
Завірена судом копія судового рішення з відміткою, рішення вступило в законну силу.
Довідка державного виконавця про часткове виконання або невиконання рішення на території України.
Довідка суду про те, що відповідача належним чином повідомили про день судового засідання, і копії документів, що підтверджують це, якщо відповідач не брав участі в судовому засіданні.
Завірений переклад клопотання та його додатків на іноземну мову.
У разі виїзду одного з батьків – платника аліментів на постійне місце проживання за кордон, обов’язок по утриманню дитини не припиняється. Для забезпечення виконання зобов’язань можна: укласти договір між платником аліментів і тим з батьків, з яким залишається дитина, укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Якщо боржник проживає або постійно працює в державі, з яким відсутня міжнародний договір, який передбачає спрощений порядок звернення про стягнення аліментів, питання про стягнення аліментів вирішується виключно в порядку і на умовах, визначених законодавством такої іноземної держави. В такому випадку стягувач самостійно або через адвоката звертається до іноземного суду або іншого компетентного органу для вирішення питання про стягнення аліментів або про визнання і виконання рішення українського суду.

Як стягнути аліменти, якщо боржник офіційно не працює і у нього немає майна?

Багатьом знайома ситуація, коли аліменти стягнуті, але боржник ніде офіційно не працює і у нього немає ніякого майна – реально отримати аліменти “не реально”.

І одна справа, коли зроблено все, що залежить і від стягувача, і від виконавця і інша справа, коли виконавчий лист просто знаходиться «на виконанні».

Що робити коли боржник не з’являється на виклики виконавця?

Як відомо, переважно листування з боржником ведеться простими, які не рекомендованими, листами.

Це стратегія боржника або пошта так працює, але листи повертаються (рекомендовані). Таким чином боржник не отримує листів, не йде до виконавця і не повідомляє про причини неявки.

В такому випадку можна вдатися до приводу боржника, що передбачено ст. 438 Цивільного процесуального кодексу України та п. 14 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

До підстав, чому суди відмовляють у задоволенні клопотань виконавців відноситься: неналежне підтвердження факту повідомлення відповідача про виклик, ненадання суду інформації про доходи боржника, майна і т.п.

Привід здійснює поліція відповідно до п. 27 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліції» і відповідно до розділу V Порядку взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів.

Що робити, якщо боржник не проживає за адресою реєстрації та / або привід не дав результатів?

Якщо місце проживання боржника невідомо, можна оголосити його в розшук.

Оголошення боржника в розшук також регулюється ст. 438 Цивільного процесуального кодексу України та ч. 1 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження».

Істотним підставою для відмови в задоволенні подання виконавця є відсутність доказів належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження та виклики боржника до виконавця.

Розшук здійснює поліція відповідно до п. 27 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліції» і відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 408 від 27.08.2008 року «Про затвердження Порядку розшуку боржника – фізичної особи».

Згідно цього Порядку, для розшуку боржника робляться такі заходи, наприклад, як:

1. Вивчаються матеріали, які містять інформацію про боржника;

2. Встановлюється коло осіб, з якими боржник підтримував стосунки і які ймовірно мають відомості про його місцезнаходження;

3. Здійснюється перевірка за реєстрами і обліками:

3.1. Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів по отриманню ідентифікаційного номера або відмови від нього;

3.2. військкоматів;

3.3. сервісних центрів МВС по реєстрації транспортних засобів;

3.4. підрозділів дозвільної системи по реєстрації зброї;

3.5. банківських установ про наявність рахунків (у встановленому законодавством порядку).

4. За місцем навчання або роботи – для отримання відомостей, які можливо будуть використані в розшуку.

Обмеження в праві водіння, виїзду за кордон та інше.

Якщо у боржника по аліментах є по ним заборгованість за 4 місяці і більше, то виконавець вживає заходів щодо:

– арешту рахунків в банках;

– тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною і охолощена зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;

– тимчасового обмеження боржника у праві полювання;

– тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Поки такі обмеження є малодійовими, з урахуванням карантину COVID-19. І при цьому:

– тимчасове обмеження боржника у праві управління транспортними засобами – під час пандемії COVID-19 таке обмеження стає найбільш небажаним для платників аліментів.

Якщо при наявності цієї заборони водій буде керувати транспортним засобом, то його притягнуть до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП:

Керування транспортним засобом особою, щодо якої встановлено тимчасове обмеження в праві керування транспортними засобами, – тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.

До слова, при необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов’язковою для виконання поліцією.

Залучення до адміністративної відповідальності за несплату аліментів

Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення вносилися спеціально, щоб стимулювати неплатників аліментів їх платити.

Кримінальна відповідальність за несплату аліментів

При заборгованості за 3 місяці і більше виконавець повідомляє стягувача про можливість звернеться в поліцію із заявою про скоєння злочину, передбаченого ст. 164 Кримінального кодексу України (відповідно до ч. 11 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином, по відношенню до неплатника аліментів можна застосувати ряд заходів, які можуть впливати на боржника і він сплатить заборгованість, що виникла.

Звільненння працівника під час карантину – законно!

Останнім часом на сторінках окремих видань, які женуться за сенсацією, з’явилися консультації, в яких повідомляється, що за кожного звільненого під час карантину працівника керівникам загрожує штраф в розмірі до 51 тисяч гривень або виправні роботи, а також позбавлення права обіймати певні посади строком до 3 років або виправними роботами на строк до 2 років. Звичайно, це призводить до зайвої паніки в бухгалтерських колах. Тому в консультації розглянемо підстави для звільнення працівників у період дії карантину, яке є законним правом роботодавця.

В першу чергу варто зауважити, що ніякі зміни щодо звільнення працівників на період здійснення карантинних заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню COVID-19, не вносилися.

Підстави для припинення трудового договору з працівником визначені в ст. 36, 38-41, 45 КЗпП, а саме:

– угода сторін;
– закінчення терміну дії трудового договору;
– призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи і посада;
– розірвання трудового договору з ініціативи працівника;
– розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу;
– розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;
– переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
– відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;
– набрання законної сили вироком суду, який виключає можливість продовження роботи;
– укладення трудового договору (контракту) всупереч вимогам Законів від 16.09.14 р № 1682-VII «Про очищення влади» і від 14.10.14 р № 1700-VII «Про запобігання корупції»;
– підстави, передбачені контрактом та іншими законами.
Таким чином, якщо якийсь з вищенаведених підстав виникло в період карантину, звільнення працівника буде законним. Роботодавець не нестиме ніякої відповідальності за таке звільнення.

Затопили сусіди зверху! Що робити?

Ситуація, коли “заливають” сусіди, всім давно відома. Як правильно діяти в таких випадках і як захистити свої права?
 
Безперечно, всі питання з відшкодування збитків, завданих затопленням квартири, бажано врегулювати самостійно, “мирно” і не доводити справу до суду. Адже судові процедури можуть тривати від шести місяців до декількох років. Однак, в тому випадку, коли винуватець відмовляється добровільно відшкодовувати завдані збитки, потрібно ретельно підготувати всі необхідні документи і подавати позов до суду.

Фіксація факту затоплення

В першу чергу, необхідно написати заяву в ЖЕК, який обслуговує Ваш будинок. На підставі заяви, працівники ЖЕКу складають акт про затоплення, в якому вказується його причини і місце, також вказується, що саме було пошкоджено. Акт складаються в присутності винуватця затоплення. Якщо він не побажав бути присутнім при роботі комісії, це не може бути причиною для оскарження в суді. Головне, повідомити винуватцеві про дату і час проведення робіт письмово (рекомендованим листом). У більшості випадків, якщо господар квартири, звідки сталося затоплення, зацікавлений у врегулюванні проблем, він знайде можливість бути присутнім при складанні акта.

На всіх етапах обов’язково потрібно робити фото- і відео- зйомку результатів і наслідків затоплення. Надалі, ці матеріали долучаються до позову.

Оцінка збитку експертною компанією

Після складання акту необхідно оцінити вартість завданих збитків. Для експертизи потрібно запросити незалежних судових експертів. Вони оцінюють збитки за зіпсовані шпалери, підлогу, штукатурку тощо. Фахівці розраховують вартість будівельних матеріалів і ремонтних робіт. Для того, щоб експертиза була об’єктивною, її слід робити через деякий час після затоплення. Таким чином, можна буде виявити наслідки затоплення, які проявляються пізніше.
На проведення експертизи необхідно запросити власника квартири, звідки сталося затоплення. Винуватець також має право запросити своїх експертів, які зможуть провести власну оцінку.

Тільки після проведення експертизи і складання акту можна робити ремонтні роботи в квартирі.

Моральна шкода

Сума компенсації моральної шкоди за завдані незручності не регламентовані законодавчо і визначаються судом суто індивідуально. У той же час, в результаті затоплення Ви протягом деякого часу живете в квартирі, яка незручна для проживання, а саме: не працюють електроприлади, Ви не можете належним чином готувати їжу, відпочивати, Ви змушені витрачати свій час на усунення наслідків затоплення. На підставі цього й формується розмір морального збитку, який має бути доведений в суді.

Витрати на експертизу і судові процедури

Після того, як всі необхідні документи оформлені, подається позов і очікується рішення суду. Якщо ж відповідач ігнорує і не з’являється на судові засідання, то рішення буде прийнято без нього (заочне рішення). Це тільки збільшить час на проведення судових процедур.

Разом з тим, якщо дотримуватися всіх необхідних процедур, цілком реально можна стягнути з винуватця суму заподіяної шкоди, моральну шкоду та витрати, пов”язані з розглядом справи в суді.

Що потрібно знати про укладення шлюбу з іноземцем?

Шлюб в Україні можна укласти між:

Громадянином України і громадянином іншої держави;
Громадянами інших країн.
При укладанні шлюбу в Україні форма та порядок укладання шлюбу будуть визначатися правом України.

Необхідно відзначити, що консульська установа чи дипломатичний уряд також здійснює оформлення шлюбів. Під час укладення шлюбу між громадянами України (у разі проживання одного з них за межами України) в консульській установі або дипломатичному представництві України – застосовується право України.

Важливо! У свою чергу, укладення шлюбу іноземних громадян в консульській установі або дипломатичному представництві відповідних держав в Україні – застосовується право акредитованої держави.
Якщо Ви громадянин України та плануєте оформити шлюб з іноземним громадянином за межами України відповідно до права іноземної держави, з можливістю повернутися на батьківщину і бажаєте, щоб такий шлюб був дійсним на території України для громадянина України, дотримання вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу є обов’язковим .

При укладанні шлюбу з іноземним громадянином також можна укласти і шлюбний договір. При цьому сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору.

Спірні відносини найчастіше виникають щодо правових наслідків шлюбу укладеного з іноземним громадянином, а саме:

майнові відносини подружжя;
припинення шлюбу;
визнання шлюбу недійсним;
встановлення та оскарження батьківства;
права і обов’язки батьків і дітей;
зобов’язання з утримання;
усиновлення;
утримання родичів та інших членів сім’ї.
Можуть виникнути труднощі при визначенні права, яким будуть регулюватися вищевказані відносини. Внаслідок шлюбу з іноземцем часто виникають такі ситуації, коли у одного з батьків і дітей різне громадянство, майно в різних країнах, а місце проживання і зовсім можуть не збігатися.

Важливо! Такі питання врегульовані законодавством України, але в разі розлучення з іноземним громадянином, нормативна база іншої держави, що регулює розлучення, може зовсім не збігатися з нормами законів України.
Згодом, можна побачити сумну картину – тривалі судові розгляди, невизначений статус подружжя, а також їхніх дітей і майна.

Для реєстрації шлюбу іноземному громадянину в Україні потрібні будуть такі документи:

Документальне підтвердження відсутності шлюбних зобов’язань на території іншої держави (тієї держави з якого прибув майбутній чоловік / дружина). Це може бути один з нижче перерахованих документів:
Рішення суду або свідоцтво про розірвання шлюбу.
Заява про відсутність перешкод на укладення шлюбу від іноземного чоловіка / дружини, встановленого формою його / її країни;
Довідка про місце проживання від іноземного чоловіка / дружини;
Переклад паспорта майбутнього чоловіка / дружини на Українську мову, нотаріально завірений.
Цей список доповнюється в залежності від області і міста реєстрації шлюбу. Попередньо уточніть даний список в РАГСі за своїм місцем прописки і передайте його майбутньому чоловікові / дружині на ознайомлення.

Всі перераховані вище документи, повинні бути підтверджені для дії на території України.

Для реєстрації шлюбу в іноземній державі громадянин України повинен зібрати такий пакет документів:

Заява про відсутність шлюбу на території України (нотаріально завірена).
Свідоцтво про народження, обов’язково нового зразка.
Рішення суду / свідоцтво про розірвання шлюбу (якщо був раніше союз).
Свідоцтво про смерть чоловіка / дружини (якщо Ви є вдовою, вдівцем).
Паспорт громадянина України + Закордонний паспорт.
Довідка про несудимість (якщо потрібно).
Довідка з ГМС про місце реєстрації (якщо не впевнені у оформленням, ми із задоволенням допоможемо в цьому).

Як виписати людину з квартири: все, що потрібно знати

Виписати людини з квартири без її присутності часто необхідно одному з подружжя після розлучення або новому власнику нерухомого майна, коли в купленій квартирі залишаються прописаними члени сім’ї попереднього власника.

Зняти з реєстрації можна в двох випадках: добровільно за особистою заявою особи або примусово (без її згоди) через суд. Розглянемо докладніше, як виписати людину з квартири і які способи для цього застосовуються.

Право власника квартири на реєстрацію мешканців

Згідно ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» кожен громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані зареєструвати своє місце проживання.

З моменту прийняття Постанови Кабінету Міністрів України №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічний реєстр» в Україні діють нові правила прописки і виписки.

Наявність в квартирі прописаної, але фактично не проживаючої людини, безумовно, порушує права реальних мешканців – вони несуть підвищені витрати на комунальні послуги, не можуть скористатися своїм правом на розпорядження квартири. Також вони дуже незатишно почуваються в психологічному плані.

Якщо людина не живе в квартирі, не цікавиться нею, виїхала в інший регіон (або країну), на квартиру не претендує, однак приїхати і виписатися з квартири у неї немає можливості, тоді слід звертатися до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Порядок виписки за взаємною згодою

Якщо потрібно виписати людину з квартири при наявності згоди, вона повинна особисто написати заяву з проханням знятиїї з реєстрації за колишньою адресою. Заяву подають до виконавчого органу сільської, селищної або міської ради або в спеціалізований центр надання адміністративних послуг за місцезнаходженням житлового приміщення, в якому зареєстровано особу.

При необхідності виписати з квартири неповнолітнього, потрібна письмова згода його батька і матері. Заява складають і подають батьки як законні представники дитини. Якщо знімати з квартирного обліку доводиться без присутності або без згоди особи (або батьків неповнолітнього), вирішити проблему можливо тільки в судовому порядку.